Навчаємося вдома
Доброго ранку, любі діти!
Доброго ранку, шановні батьки!
Нас вітає вівторок, 19 травня.
І ми, як завжди, розпочинаємо навчання.
Підручник " Літературне читання" ми з вами прочитали. Це були: вірші і оповідання, казки і повісті, легенди і притчі, в яких розповідалися справжні та вигадані історії. Разом з героями творів ми сумували і раділи, мріяли та подорожували, пізнавали світ природи та історію рідного краю. Ми перегорнули останню сторінку книжки.
Та в нас залишився ще один підручник з яким ми працювали на уроках читання.
Тому завершимо уроки читання творами із " Хрестоматії".
До вашої уваги оповідання Валентини Вздульської
"ПОТЯГИ".
Потяги
Щодня по обіді ми з Матвієм стаємо потягами. Уже майже місяць, відколи тато від нас поїхав. Починається все після уроків. Я забігаю до малого в клас. Вітаюся з Мариною Вадимівною й допомагаю братові зібрати речі. Сьогодні виходить якось криво — усе сиплеться з рук. Кольорові олівці викочуються з пеналу й падають на підлогу. Ще й мимохіть стаю на точилку. Прозора оболонка, схожа на товстого жука, тріскає. На підлозі — розчавлений пластик і дерев’яна стружка. Але Марина Вадимівна нам не дорікає. — Ти молодець, Дмитрику! — промовляє вона. — До понеділка, хлопці! Обережно дорогою! Добре хоч по голові не гладить. Нарешті ми виходимо зі школи. Повертаємо праворуч, чекаємо на зелене й переходимо вулицю. Йдемо каштановою алеєю. Малий збирає каштани й суне собі до кишень. Рюкзак у нього на спині — як хатка равлика. — Допомогти? — Не треба! — бубонить він. — Ну то давай швидше! Ми повертаємо до вокзалу й простуємо до залізничного мосту. Перед коліями починається звична біганина. Люди метушаться між касами й кіосками, носять валізи, возять тачки з картатими сумками. Бабці торгують пиріжками й кавою з термоса. Диктор оголошує, які потяги прибувають, а які відходять. Смердить залізом і туалетом. Бігають собаки. Голуби й горобці дзьобають лушпайки від насіння. Колії розтинають наше містечко навпіл. Наш дім — на тому боці. Раніше тато забирав нас на авто. Ми діставалися додому швидко, хіба часом застрягали на переїзді — пропускали поїзди. Тепер ми з малим ходимо самі, через міст. Матвій виривається вперед. Він біжить сходинками й рахує собі під носа. — Один-два-три-чотири-п’ять-шість-сім-вісім-дев’ять-десять. Один-два... Далі десяти він ще не вміє. — Стій! — біжу за ним. Але на середині мосту Матвій зупиняється. Це наше звичне місце. Матвій мовчить. Я спльовую. Слина летить далеко вниз і губиться десь між кістяком із рейок, бурим щебенем і сміттям. — Мама каже, плюватися не можна, — каже Матвій. — Бе-бе-бе! — перебиваю. — Рахуватимеш? — Ти перший, — мимрить брат. Я заплющую очі й рахую до ста. Минає кілька хвилин, бо я спеціально розтягую слова. — Обережно! На першій колії — швидкий потяг! — оголошує диктор. Я всміхаюся. — Вау! — шепоче Матвій. Примружившись, він вдивляється в горизонт. Гул наростає. Міст вібрує, голоси птахів губляться в металевому шумі залізниці. Під мостом, прогудівши, пролітає срібляста блискавка — в’юх! — Інтерсіті! Ти — Інтерсіті! — із захватом шепоче Матвій. — Єс! Єс! Єс! — підстрибую я. Я — Інтерсіті! Це було не дуже чесно, бо я знав розклад, а Матвій — ні. Але він сам віддав мені перемогу. Я ж пропонував, щоб він рахував перший. — Куди поїдеш? — питає захоплено брат. Я замислююся. Сьогодні мені не хочеться до моря. І в гори не хочу теж. До тата, думаю я. Я поїду до тата і заберу його назад додому. Чого ж він так довго не повертається?! Невже він покинув нас? Матвій мовчить. На мить він заплющує очі. А потім, повторюючи за мною, спльовує з мосту. — Твоя черга! — кажу. Брат киває. Я рахую до ста замість нього. Звично розтягую слова, роблю паузи. Хочу зловити якийсь справді крутий потяг для Матвія. Йому це сьогодні потрібно. Цілий місяць він якось тримався. А сьогодні от — зігнувся, мов равлик. Дійшло. — Ну! Ну! — шепоче брат, вдивляючись в горизонт. Нічого не їде. Навіть електричка на Козятин. Запізнюється. — ...дев’яносто вісім... — тягну повільно, як можу. — Де в’яносто дев’ять. Дев’яносто дев’ять з половиною... Де в’я нос то дев’ять з четвертиною... Дев’яносто дев’ять на волосині... Сто. Нічогісінько. Але Матвій стогне: — Фу-у-у, ні! Обертаюсь і бачу, як поповзом, із додаткової колії, виїджає старенький маневровий тепловоз*1 ЧМЕ3. Трохи схожий на коника-стрибунця, якому намалювали жовті й червоні смужки. — Тепер я ЧМЕ! — ледь не плаче Матвій. — Ну, це ж круто! Ти можеш... Ти можеш... маневрувати! Тягати електровози, збирати вагони докупи... Я й сам відчуваю, як жалюгідно це звучить. ЧМЕ3 не їздять ні в Одесу, ні в Мукачево. Вони взагалі не їздять, а повзають. — Але ці тепловози нікуди не їздять! — озвучує мої думки Матвій. — Взагалі! Тільки на станціях! І в депо́*2 ! — Ну, — я розводжу руками. — Давай поміняємось? Будеш Інтерсіті, а я... — Не хочу! — розвертається він і біжить убік дому. Хатка равлика тисне його до землі, але брат не чує під собою ніг. — Стій! — біжу за ним. — Куди ти? Матвій з усієї сили врізається в якогось чоловіка. Підводжу очі. Тато? Наші погляди перетинаються. Тато пригортає Матвія, гладить по голові й дивиться на мене. Поволі підходжу. — Ти... повернувся? — копаю кросівком камінчик. Тато плескає мене по плечу. — Прийшов вас зустріти. Як ви? Дмитрику, Матвію? Скучили? Обличчя в нього змарніле. Очі — більші. — Та норм, — стенаю плечима, втупившись у бетон під ногами. Матвій підводить голову і вдивляється в татове лице. — То ви з мамою помирилися? — ляпає брат. Тато на мить застигає. — Та хтозна. Там буде видно, — махає рукою. Брат зітхає. — Але надія є, — підморгує нам тато. І ледь-ледь починає всміхатися. Самими кутиками. Спина під равликовою хаткою випрямляється. Матвій засовує руки в кишені й торохкотить каштанами. Ми всі, як за командою, обертаємося й дивимося на колії. Під мостом, перетягуючи вагони з однієї колії на іншу, трюхикає тепловоз ЧМЕ3. — А знаєте, хлопці, я — як той маневровий, — каже тато. Матвій із відкритим ротом дивиться на тата. — Маневровий? — кривиться він. — Ага, — киває тато. — Не можу далеко від своєї станції.
*1 Маневрува́ти — рухатися, переміщуватися, оминаючи перешкоди. Маневровий тепловоз — вид транспорту, який перетягує вагони колями залізничної станції. *2 Депо́ — підприємство, де обслуговують залізничний чи міський транспорт.
Літературне читання: читати оповідання.
У нас урок математики. Ми з вами вивчили всі основні теми і сьогодні напишемо підсумкову контрольну роботу. Будьте уважні. Я бажаю вам успіхів.
Контрольна робота
1.Задача
Із 40 га зібрали 5200 ц картоплі, а з 10 га – 1800 ц картоплі. Обчисліть середню врожайність картоплі на цих двох ділянка
2. Приклад
(20512 : 8 + 145) ∙ 27
3.Завдання
Порівняти і поставити знаки >, <, =
3 год 49 хв ... 239 хв
4.Рівняння
х∙30 = 18270
5.Завдання
Знайти ширину прямокутника, коли відомо, що його площа — 24 см2, а довжина — 6 см.
Побудуй цей прямокутник
6.Задача
Троє хлопчиків разом мали 341 марку. Коли Тарас віддав 7 свої марок, Андрій – 3 марки, а Василь – 4 марки, то у всіх хлопчиків марок стало порівну. Скільки марок було у кожного хлопчика спочатку?
Інформатика: опрацювати с. 146-155.
Бажаю вам успіхів !!!
